Пошукова робота: Історичний аспект розвитку податкової політики держави Податкова система є найдавнішою фінансово-економічною системою людства. У період натурального господарства ватажок сплачував як податок частину здобичі. За первіснообщинного ладу оподаткування мало вигляд жертвування, причому становило 10 % сукупних доходів. Звідти й пішов термін "десятина". Пізніше таку ж частину брали собі й релігійні організації (церкви, монастирі та інші установи). Кошти витрачались на утримання армій, будівництво храмів, різних фортифікаційних споруд, шляхів, на проведення свят тощо. У деяких країнах Південної Європи сплачувались податі. Для цього все майно платника оцінювалося, і виділялась та частина, що підпадала під оподаткування. Так, в Римській імперії існував особливий механізм стягнення податків — найбільший тягар оподаткування випадав на вибраних магістратів, які працювали на користь міста безкоштовно. У мирний час громадяни взагалі не сплачували податки. В основі цієї податкової системи лежало майнове та подушне обкладання, тобто подушний податок. У IV III ст. до н. є. Римська держава змінює стратегію своєї діяльності й податкову систему. Податки поділяються на громадянські та провінційні. Громадянський стягувався у вигляді майнового податку. Провінційний ділився на поземельний та особистий. Таким чином, податкова система поділялась на державні та місцеві податки (перші форми комунального податку). У подальшому податкові системи змінювались, кількість податків зменшувалась (або збільшувалась). На початку І тисячоліття в Римській імперії, крім державних і поземельних податків, встановлювалась плата за фруктові дерева, виноградну лозу та ін. Існувала також подушна подать. Це були прямі податки. Але в той же час стягувались і непрямі податки — наприклад, податок з обігу (ставка 1 %), з обігу в торгівлі рабами (4 %), на звільнених рабів (5 %) тощо. Оподаткування у грошовому вигляді, як правило, стимулювало продаж виробниками залишків своєї продукції, тобто податки виконували ще й функцію стимулювання розвитку господарства. Податкову систему, що існувала в Римський імперії, в подальшому застосовували і в інших європейських країнах. Наприклад, у Візантії існував 21 прямий податок, куди входили подушна подать, земельний податок, на утримання армії, на купівлю коней. Був податок на рекрутів, який давав змогу тим, хто його сплачував, не служити в армії. Уперше було введене мито на видачу державних актів (прообраз сучасного мита). Особисті податки сплачували сенатори й інші чиновники та військовослужбовці, які дістали посадове підвищення. Тобто застосовувався прогресивний принцип обкладання прибутковим податком. Часто у Візантії практикувалися й різні надзвичайні податки — на будівництво флоту, утримання військових контингентів та ін. Загалом кількість податків та їх розміри були досить великими, що часто призводило до зменшення податкової бази платника, а в кінцевому підсумку — до фінансових криз та ослаблення держави. Податкова політика та податкові системи в Європі будувались за прикладом Римської імперії, але поступово вони змінювались. Наприклад, у Франції стягненням податків та їх розподілом займалися громади. Контроль за цими процесами здійснювали чотири комісари на підлеглих їм територіях. Вища законодавча влада належала парламенту. У той же час деякі міські або сільські громади мали можливість викуповувати собі автономні права на стягнення та розподіл податків. Але пізніше всі проблеми, пов'язані з системою оподаткування, перейшли до короля, який встановлював податки і контролював їх розподіл. Подальші зміни у податковій системі призводили до погіршення організації стягнення податків (невизначеність конкретної дати зборів, постійні зміни розміру податків та ін.). Крім того, з'явилися нові податки, наприклад, прибуткове обкладання, поголовна подать тощо. Керівництво фінансовою діяльністю і податкова політика держави сконцентрувались у парламенті та у короля. В Англії головою фінансового управління був король. Але для встан...